На току
Раз Півень, риючись даремно у садку, Побачив ворох жита на току І зараз кинувся туди хазяйнувати, Ще й Курочку покликав помагати. Прийнявся Півень жито розгрібать І буйні зерна вибирать. Недовго довелось клювати, Бо вийшов Господар із хати, Гостей непроханих пугнув, А Півень, мов наперекір, гукнув: — Курлю! Який се чорт там ходить? — Неначе доглядає, а не шкодить. — Ще й розкудачився!. А киш відсіль! — Гукає Господар і зо зла кинув бриль. Злетів на лісу Півень, сорому не знає, А Курочка пішла тихесенько сама. — Ох, то-то, то-то, то-то,— промовляє,-— Свого нема…
Навчає баєчка великого й малого, Бо заповідано давно, Що краще зернятко своє одно, Ніж цілі ворохи чужого. І не на свій, як кажуть, коровай Очей не поривай.
