Вій 29 Viy 29

Ось же й настала ця година. And now that hour has come. Вже навіть і Явтух примружив очі, простягшись проти сонця. Even Yavtukh squinted his eyes, stretching against the sun. Філозоф, потерпаючи та тремтячи, пробрався тихенько до панського саду, бо відтіль, йому здавалося, найлегше непомітно утекти в поле. Philosophus, suffering and trembling, made his way quietly to the lord's garden, for from there it seemed to him the easiest way to escape unnoticed into the field. Сад цей, як водиться, був геть здичавілий, а тому дуже сприяв усякому таємному намірові. This garden, as usual, was completely desolate, and therefore very conducive to every secret intention. Була там одним-одна стежка, протоптана в хазяйській потребі, а решту навколо закривали густо розбуялі вишні, бузина та лопухи, що висунули понад листя високе своє бадилля з чіпкими рожевими реп'яхами. There was only one path there, trodden in the owner's need, and the rest of the area was covered by densely growing cherries, elderberries, and burdocks, which pushed their tall tops with clinging pink burdocks over the leaves. Хміль укривав, мов неводом, верховіття цієї рябої збираниці дерев та кущів і сплітав над ними покрівлю, що насувалася на пліт і звисала з нього покрученими гадюками, разом з дикими польовими дзвіночками. The hops covered the tops of this dappled collection of trees and bushes like a net and wove a roof over them, which was overhanging the raft and hanging from it like twisted vipers, along with wild field bells. За плотом, що відмежовував сад, починався цілий ліс бур'янів, куди, здавалося, ніхто не мав охоти заглядати, і коса розскочилась би на шматки, коли б спробувала своїм лезом доторкнутися до здерев'янілого й грубого його бадилля. Beyond the raft that separated the garden was a whole forest of weeds, where no one seemed to want to look, and the scythe would have been torn to pieces if it had tried to touch the lignified and coarse tops with its blade. Коли філозоф націлився перелізти через пліт, зуби йому цокотіли і серце так зсильна билось, що він аж сам злякався. When Philo set out to climb over the raft, his teeth chattered and his heart beat so hard that he was frightened. Пола довгої його хламиди, здавалося, прилипала до землі, ніби хто прибив її цвяхом. The floor of his long chlamyda seemed to stick to the ground, as if someone had nailed it down. Коли він перелазив через пліт, причувалося, наче з заглушливим свистом туркотів йому на вухо якийсь голос: «Куди, куди?» Філозоф шаснув у бур'яни і пустився навтьоки, безперестану спотикаючись об старе коріння і розтоптуючи ногами кротовини. As he climbed over the raft, he heard a voice whistling in his ear with a deafening whistle: "Where are you going?" Philosophus plunged into the weeds and ran away, stumbling over old roots and trampling over molehills with his feet. Він запримітив, що, виплутавшися з бур'янів, йому б тільки перебігти поле, за яким чорніла густа тернина, і там він буде у безпеці, а перебравшись через неї, він гадав вибитися просто на київську дорогу. He noticed that, after getting out of the weeds, he would only have to run across a field with thick blackthorns behind it, and he would be safe there, and after crossing it, he thought he would get right onto the Kyiv road. Крізь тернину він продерся, залишивши замість мита шматки свого сурдута на кожній гострій колючці, і опинився в невеличкому виярку. He waded through the thorns, leaving pieces of his surdut on each sharp thorn instead of the toll, and found himself in a small ravine. Верба, розпустивши віття, нахилялася де-не-де до самої землі. The willow tree, with its branches outstretched, bent down to the ground in some places. Мале джерельце виблискувало чисто, як срібло. The small spring sparkled as pure as silver. Щонайперше філозоф приліг і напився, бо ж спрага мучила його нестерпна. First of all, the philosopher lay down and drank, for his thirst was unbearable.

— Добра вода! — сказав він, утираючи губи, — тут би можна й відпочити. - He said, wiping his lips, "We could rest here.

— Ні, краще втікаймо далі: чого доброго, буде погоня. - No, we'd better keep running: there will be a chase.

Ці слова роздалися над його вухами. These words echoed above his ears. Він озирнувся — перед ним стояв Явтух. He looked around and saw Yavtukh standing in front of him.

«Чи не чортів Явтух! "Not the devil's Yavtukh! — спересердя подумав собі філозоф. - the philosopher thought to himself in anger. — Узяв би я тебе, та за ноги… І бридку твою пику, і все, що тільки є на тобі, побив би дубовою палюгою». - I would take you by the legs... I would beat your ugly face and everything you have on you with an oak stick."

— Нащо було робити такий гак? - Why did you have to make such a hook? — продовжував Явтух. - Yavtukh continued. — Куди краще було податися стежкою, де я йшов: просто повз конюшні. - It would have been much better to go along the path I was walking: right past the stables. Та ще й сурдута шкода. And I feel sorry for the surdut. А сукно добряче! And the cloth is good! По чому платив за аршин? What did you pay for an arshin? Ну що ж, погуляли добряче, пора й додому. Well, we've had a good time, it's time to go home.